Священство називається також таїнством рукоположення, бо ця свята Тайна вділяється через покладення рук на голову покликаного та супроводжується молитвою єпископа про «благодать Святого Духа для здійснення Христового священства у звершенні святих Таїнств і пастирському служінні» (Катехизм УГКЦ, 488). Священник, приносячи безкровну жертву діє іменем Христа і водночас «в ім’я всієї Церкви, коли звертає до Бога молитву Церкви» (К. УГКЦ, 488).
Покладаючи руку на висвячуваного, єпископ прикликає на нього благодать Святого Духа. Так, висвячуючи пресвітера, єпископ молиться: «Божественна благодать, що завжди недужих оздоровлює і те, що їм недостає, доповнює, поставляє благоговійного диякона в пресвітерство. Тож помолімся за нього, щоб зійшла на нього благодать Пресвятого Духа, і промовмо всі: Господи, помилуй». До молитви єпископа долучається моління Церкви. Багаторазовим вигуком аксіос (з грецької достойний) спільнота стверджує, що рукоположений через божественну благодать став достойним священичого служіння. Подібно до Хрещення і Миропомазання, Рукоположення в будь-який чин несе в собі незгладиму печать благодаті, а тому його можна прийняти тільки раз у житті.